Божий сіяч газета Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ

Цивілізація, що повинна змінитися

Для чого змінювати цивілізацію, яка є людською спільнотою і має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці, культурі, спільні духовні цінності та ідеали. І взагалі, чи можливо змінити сформовану століттями цивілізацію? Для чого це потрібно робити?

Тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого походить, це глупота для неї, і не може вона його зрозуміти, воно бо Духом оцінюється (1Кор. 2,14).

Актуальні запитання

Як ви думаєте, дорогі читачі, чому той великий мудрець, апостол усіх народів, проповідник Христового вчення, так відверто і категорично говорить про тілесну людину, яка, за його словами, нездатна прийняти те духовне багатство, «що від Духа Божого походить», і навіть вважає ці високі речі «глупотою для неї»?

Свого часу (а це було дуже давно) мене постійно турбували питання, на які не міг знайти правильної відповіді. І найбільш проблемним було те, що в той час я не мав з ким їх обговорити. А теми, нібито були звичайними, хоча для мене дуже важливими. Ось деякі з них: «Чому люди такі злі, ненависні, захланні? Чому гніваються, не прощають одні одним? Чому лихословлять, осуджують і не бачать в іншій людині, навіть у тій, яка в чомусь помилилася, допустила недобрий вчинок, якихось добрих, благородних рис? Чому вони так безглуздо знищують подароване Всевишнім Творцем власне здоров’я алкоголем, наркотиками? Невже у нас, в українського народу, такі хиткі духовні, культурні, морально­етичні підвалини, на яких побудовано фундамент нації?

Невже у нас не було світлих, високодуховних постатей у царині культури, науки, які стали золотим фондом української нації і відповідно – високої цивілізованості?» Звісно, що вони були в минулому, є тепер і, безперечно, будуть у майбутньому, тож немає потреби називати їх імена, адже ми, вірю, знаємо свою історію.

Уже з роками мої запитання набирали дещо глибшого, філософського, зокрема релігійного змісту: «Чому одні люди вірять у Бога, а інші – ні? Чому одним людям відкрилися духовні очі, і вони, маючи віру в Бога, пішли до храмів, постійно моляться, сповідаються, причащаються і з того отримують Божественну благодать? А чому в інших духовні очі закриті, вони засліплені багатством, розкішшю, пристрастями? Однак найскладнішим для мене було (і є до сьогодні) запитання: чому навіть люди, яких називаємо практикуючими християнами, бо ходять до церкви, беруть участь у Святих Літургіях, часто приймають Святі Тайни Покаяння, Євхаристії, читають Слово Боже, але, ніяк не змінюються у духовно­моральному плані? Вони й далі часто сваряться, гніваються, лихословлять, осуджують інших, не прощають образи, нарікають, не годяться з Божою волею.

Байдужість до Божого Слова

У попередніх роздумах я говорив про силу Божого Слова, згадуючи висловлювання пророка Ісаї, Христове Євангеліє про сіяча, який сіяв мудре Слово у різні категорії ґрунту, тобто у людські серця. В одних ці добірні зерна приймалися і давали добрі плоди, а в інших – ні.

А тепер закономірним є ще одне запитання: чому це Боже Слово, за допомогою якого Бог хоче нас навчити, змінити та оновити душі й серця, просвітити розум і, нарешті, зробити нас іншими – мудрішими, досконалішими, навіть святими, людство ігнорує? Виходить, що це всемогутнє Слово з Неба повертається до Бога ні з чим. Очевидно, люди, в тому числі й християни, або його не почули, або не зрозуміли, або (і це дуже прикро) були байдужими до нього, елементарно знехтували ним. Немов той негідний слуга зі ще однієї Христової притчі, закопали Божий талант у землю.

Святе місце порожнім не буває

Справа у тому, що здоровий фундамент духовності було знищено безбожництвом, яке й стало причиною деморалізації певної частини нашого народу, все ж таки вихованого на християнських засадах. Недарма кажуть, що святе місце порожнім не буває. Людські серця почали заповнювати плоди атеїзму, більшовицької ідеології, ідеї чужинської, невластивої нашій ментальності, «культури». Довгі роки войовничого атеїзму зробили свою чорну справу. Це негативно позначилося на культурі, вихованні, моральності суспільства. Про це сьогодні говорять не лише духовні, але й світські особи, інтелігенція. Видатний учений­літературознавець, академік Іван Дзюба, виступаючи перед студентами, професорсько­викладацьким складом Києво­Могилянської академії говорив, що «XX століття залишило по собі жахливі спогади про насильне «ощасливлення» людства і окремих народів. Моральна деградація і окультурення грізно прозирають крізь нескінченно розгалужувані і вдосконалювані формальні демократичні процедури, які самі собою не здатні змінити тріумфально скасовану систему вищих стримів, що забезпечують культурні анали самоствердження. Цивілізація вседозволеності не є цивілізацією свободи, цивілізація вседоступності не є цивілізацією розквіту особистості...»

Майбутнє завжди буде

Сучасне модерне, технізоване суспільство прагне вивільнитися з­під впливу віри у Бога, воно дедалі більше секуляризовується. Не маючи глибоких підвалин цієї віри, не розуміючи головної суті свого життя, людство аж ніяк не хоче, а частіше навіть і не знає, що для того, аби здобути вище, досконале щастя, і тим самим виконати свою головну місію на землі, потрібно йти не широкою дорогою вседозволеності і комфорту, а, як навчав Христос, шляхом вузьким і тернистим.

Зрештою, той же комфорт, якого так прагне сучасне, особливо західне, а тепер уже й наше, українське суспільство, кажучи словами того ж Івана Дзюби, веде у пекло. «Але дорогою до пекла, – пише вчений, – є чимало проміжних станцій. Може, ми на одній із них? Цивілізація, в якій принади фотомоделі або порнозірки цінуються устократ вище, ніж праця вченого або хлібороба; цивілізація, в якій одні змагаються у вимудруванні найбезглуздіших способів марнотратства, в той час як інші не мають елементарних умов, гідного існування, такій цивілізації доведеться розплачуватися за свої гріхи. Така цивілізація не має майбутнього. Але оскільки майбутнє завжди буде, доки існує часовий вимір буття, то, очевидно, такої цивілізації просто не стане. Тобто їй доведеться змінитися».

Однак для того, щоб змінити сучасну цивілізацію, з нею має відбутися «метаноя», тобто зміна у людських головах і душах, у моральності, духовності, у ставленні один до одного, до Бога і світу.

Номери: