Божий сіяч газета Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ

Отці Церкви

У церковній термінології часто вживають фразу «отці Церкви». Хто вони? Чим займалися? Який вклад внесли у розвиток Христової Церкви?

У патристичних катехизах, які ми з вами розпочинаємо, будемо розповідати про найбільш важливих церковних письменників перших чотирьох століть християнства, а саме від Климента Римського (бл. 100 р.) до святого Августина (бл. 430). Зазвичай, християнських авторів цього періоду церковна традиція називає отцями Церкви, а науку християнського богослов'я, що досліджує їх життя та діяння, називають патрологія (від грец. отець і вчення).

Отож, хто такі отці Церкви? Найперше ми повинні зазначити те, що не всі давньохристиянські письменники є отцями Церкви. Починаючи від XVI ст., християнське богослов'я випрацювало чотири основних критерії щодо означення титулу Отця Церкви: 1) стародавність – отцями Церкви можемо називати лише тих християнських авторів, які жили до VII ст. інколи VIII ст.; 2) святість – відзначилися особливою святістю життя; 3) ортодоксійність – беззаперечною правовірністю християнського вчення; 4) були визнані самою Церквою. Якщо котромусь автору не вистачає бодай одного із поданих критеріїв, то Церква такого автора називає письменником Церкви.

Наші катехизи охоплюватимуть не лише достойних та видатних представників християнської писемності раннього періоду, але й також тих, хто є письменниками Церкви, зокрема мова йтиме про Орігена, Тертуліана та Євсевія Кесарійського. Матеріал подаватиметься в хронологічній послідовності – від апостольських отців та апологетів до великих світочів християнського богослов'я: отців­кападокійців, Івана Золотоустого, Єроніма, Августина та інших представників як Східної, так і Західної Церкви.

Незважаючи на раньохристиянський радикалізм, отці Церкви завжди намагалися втримати рівновагу між розумом та вірою. Розпочинаючи від Юстина ­філософа і мученика та закінчуючи святим Августином. Рання Церква відчайдушно намагалася дотримуватися принципу співпраці між філософським розумом та євангелійською вірою, критично та конструктивно діалогуючи з культурою античної епохи.

Наші катехизи заторкуватимуть історичний контекст життя отця та письменника, його літературну спадщину, богословське вчення та, найголовніше, через актуалізацію хочемо звернути увагу на святоотцівський досвід Богопізнання та аплікувати до викликів сучасного світу. Богопізнання – це не просто загальнорелігійний чи богословський термін, що окреслює можливість розумового пізнання якостей найвищого буття, Богопізнання в патристичному сенсі – це найвищий ступінь пізнання Бога через особливий досвід людського духа, що безпосередньо веде людину до обожествлення.

Тому сьогодні перед обличчям нових викликів та випробувань, що виникають в умовах сучасної егоцентричної та споживацької культури, ми, християни ХХІ століття, як діти Церкви повинні ще раз навчитися бути євангельською сіллю для світу, конструктивно та критично вести діалог між розумом, серцем та вірою, подібно як це робили отці Церкви.

Номери: