Божий сіяч газета Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ

о. Іван Римар: "Христос доручає Церкві шукати і виховувати покликання до священства" - 2

Як бути сучасним ректором, які методи духовної формації та виклики і як їх долати на шляху покликання розповідає нинішній ректор семінарії о. Іван Римар.

Буває так, що на власну долю накладається історія чогось набагато більшого, коли стаєш її частиною і активним учасником. Вихід УГКЦ з підпілля відбувся за два роки до проголошення незалежності України, у 1989 році. Тоді й почалося відродження Церкви та її інституцій. Один із таких закладів – Тернопільська духовна семінарія імені Патріарха Йосифа Сліпого, яка повстала на підвалинах підпільної семінарії, що діяла на теренах Прикарпаття (1974–1990 рр.) Її очільник, духовний натхненник – о. Василій Семенюк, нині архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський, який був ректором у 1990–2007 роках.

Часи і вимоги змінюються. Про те, як бути сучасним ректором, які методи духовної формації та виклики і як їх долати на шляху покликання розповідає нинішній ректор семінарії о. Іван Римар.

ДУХОВНА ПОСТАВА ПАСТИРЯ

Семінарія дає не лише знання, але й духовну формацію. Це дуже відповідальний етап у житті кандидатів на священство. Що вважаєте важливим для юнаків перед вступом, під час навчання і в після семінарський період?

– Молитися, аби не втратити Божого духа і постійно розвивати любов до Бога і ближнього.

– Наскільки важливим для семінариста, як і священника на загал, є те, що називається молитовною поставою, бажанням молитися?

– Священниче служіння є особливим, бо має справу не стільки зі світом видимим, матеріальним, скільки із внутрішнім світом людини, який є невидимий, а для багатьох і важко відчутний. Тому семінарист, як майбутній священник, як знавець внутрішнього світу, знає, що духовне життя або розвивається, або ж занепадає.

Духовне життя і священнича постава вимагають підготовки духа через молитву. Нею семінарист духовно росте, від спілкування з Богом примножує в собі світло благодаті, пізнає свої потреби і проблеми. З огляду на покликання, життя священника має бути просякнуте молитвою. У час глобалізації та інформаційного вибуху сучасна людина нерідко прагне почути від священника ті слова, які принесуть спокій для її душі. Ці потрібні слова маємо черпати від злуки з Христом.

Священник, який багато працює, має потребу у відпочинку. Його відпочинок, за традицією духовних отців, полягає у поверненні до джерел (початків – все «від початку»). У тому, щоби продовжити свої справи неначе з чистого листка, від початку й полягає християнський сенс відпочинку. Позаяк людина свої початки має в Господі, тому й найповніший її відпочинок – у Господі. Тобто в єднанні з Господом людина найкраще відпочиває: «Всяке добре даяння походить від Тебе, Отця світла» (Заамвонна молитва). Тому молитва є «місцем відпочинку», відновлення енергії, потрібної для подальшої активності. У церковній традиції такою молитвою є Літургія, молитва Часослова.

– Що може Церква, діючи у суспільстві, де перестає бути «модним» вступ до семінарії, зробити для того, щоб у лоні української нації не переставали й надалі народжувалися покликання до священства?

– Якщо дивитися на цю проблему з духовної точки зору, то це цілковито залежить від Господа Бога, бо саме Господь кличе кого сам хоче. Ми ж, у свою чергу, повинні робити те, що є у наших силах і можливостях. Передусім це повинна бути постійна спільна молитва на наших парафіях за покликання до священства, потрібно, щоби священники на парафіях залучали дітей і юнаків до активної участі в церковному житті. Проводити зустрічі із семінаристами, священниками, монахами і монахинями. Важливим місцем народження покликань є наші християнські родини, в яких діти мали б навчитися любити Бога і свою Церкву.

– Яким Ви бачите сучасний стан духовної освіти і виховання в УГКЦ?

– Сучасний стан духовної освіти у нашій Церкві значно змінився, розвинувся та утвердився. Якщо після закінчення періоду переслідування УГКЦ питання вишколу духовенства знаходилося на базовому рівні, то сьогодні система виховання майбутніх душпастирів чітко налагоджена. Напрацьовано і затверджено навчальну програму семінарій і програму виховання. Кожна семінарія має достатню кількість кваліфікованих викладачів, які передають багаж знань студентам.

Ми розуміємо, що кожна епоха ставить перед Христовою Церквою свої вимоги. Священник, який стоїть на вістрі свідчення Христа в нашому суспільстві, повинен відповідати запитам і потребам теперішнього суспільства. Від нього залежить не тільки ставлення людей до Церкви, а передусім до Бога та релігії загалом. Суспільство не є однорідним. Різні верстви населення, різні прошарки, вікові категорії – усі мають різні зацікавлення і насущні духовні потреби. Тому потрібно відчувати і розуміти те, чого потребує сучасна людина, що переживає, чим цікавиться, про що турбується.

РЕКТОР – НЕ ПОСАДА

– Ким має бути ректор семінарії для підопічних? Батьком? Наглядачем? Учителем? Другом? Тим, хто служить?

– Думаю, що ректор має бути всім, тобто охоплювати у своїй особі всі перелічені якості. І найбільше, що йому має бути притаманне, – це любов до своєї справи і до тих, кого він виховує.

– Скажіть, будь ласка, чи важко бути ректором духовної семінарії? Адже тут і навчання, і виховання, зокрема духовна формація, і багато інших справ...

– Ми говорили про покликання і про можливість кожного реалізувати себе у цьому житті. Тому будь­яка справа, до якої покликані Богом, маємо здійснювати з великим почуттям відповідальності. Потрібно вкласти все своє серце в те, що робиш, незважаючи на різні труднощі. Одного разу свята Катерина Сієнська сказала дуже гарні слова, що потрібно вміти зацвісти там, де Бог нас посадив.

– На Вашу думку, головне завдання ректора – це …?

– Згідно з Кодексом Канонів Східних Церков, завданням ректора є «здійснювати загальне керівництво семінарією, домагатися того, щоб усі дотримувалися статутів і правильника семінарії, координувати роботу інших… та підтримувати єдність і співпрацю всієї семінарії». В особі ректора семінаристи мають бачити свого батька, до якого можна просто доступити, без жодних бар’єрів, зберігаючи при цьому відповідну субординацію, наповнену довірою і належною повагою.

– Щиро дякуємо Вам, отче­ректоре, за цікаві і вичерпні відповіді.